ПРО ПРОТИРІЧЧЯ

Коли кажуть, що Україна мусить взагалі ніяк «не провокувати» Росію на військову агресію й ходити навшпиньки, то це пораженська і загалом невірна логіка. Якби в Україні відбулася справжня соціальна й національна визвольна революція, якої вона справді потребує і за яку треба виступати, то це хіба не провокувало б імперіалістів (в тому числі Росію) на агресію проти України? Провокувало б. І що, Україні не треба було б чинити опір імперіалістам, не треба було б терпіти усі пов’язані з цим збитки, жертви й незручності? Треба було б. Тому варто відразу відкинути міщанську філософію про «аби не було б війни».

Так, цього разу російських імперіалістів «запросили» до України ліберали й компрадори зі своїми псевдореволюційними майданами, євроінтеграціями і москвофобством, як самоціллю, після якої «хоч трава не рости». Мало того, що вони розорюють і продають Україну західним загарбникам, так ще й з іншого боку внаслідок цього насуваються російські загарбники. Та не можна цих російських загарбників підтримувати чи навіть сприймати нейтрально. Хрін редьки не солодше. Путін не має права відбирати українські території чи створювати тут свої маріонеткові режими, навіть якби це була б всього-на-всього зміна американських маріонеткових режимів. Не треба виправдовувати злочини одних імперіалістів тим, що інші імперіалісти теж чинять злочини. В будь-якій ситуації, які б окупанти не змінювали одне одного, потрібно ставити питання про свободу й незалежність України і пам’ятати при тому, що вона вимірюється реальним становищем країни і народу, а не гучністю «патріотичних» кричалок і не кількістю прапорів.

Також зверніть увагу ось на що. Наражаючи Україну на війну з Росією, ліберали-євроінтегратори нічого не зробили для того, щоб підготувати Україну до цієї війни, так, щоб вона могла повноцінно захистити себе. Навпаки, вони зруйнували українську промисловість, в тому числі військову, зробили Україну необороноздатною. І радіють тепер, коли західні імперіалісти продають Україні за великі гроші застарілу зброю, яка не може забезпечити перемогу в війні, називаючи це «допомогою».

А коли «західні партнери» напряму нахабно кажуть, що вони не будуть захищати Україну від Росії, не будуть брати участь у війні, то їхні українські ліберальні холуї вибухають гнівними пасажами типу «нас зрадили, треба розраховувати тільки на свої сили!». І …продовжують займатись низькопоклонством перед Заходом та виконувати його вказівки. Вони поставили Україну в становище, коли вона обслуговує західних імперіалістів абсолютно безкоштовно, не отримуючи ніякої вигоди взамін, і навіть на шкоду собі, потерпаючи величезні збитки. І вони ще пишаються цим. Вершина паскудства, недоумства й якоїсь крайньої абсурдності.

Найбільший прикол — як Зеленський в Мюнхені скаржився на те, що західні паразити вимагають від України проводити якісь такі шкідливі для України реформи. Хоча вже багато років і до сих пір влада радісно проводила ці антиукраїнські реформи і казала, що вони для України дуже корисні. І таке враження, що наше суспільство сприймає це як норму і вже не звертає уваги на подібні протиріччя. Ніхто навіть не намагається вплинути на владу і зробити так, щоб держава не «по святах», а завжди давала належну оцінку діям західних колонізаторів і врешті-решт послала їх під три чорти з їхніми реформами.

Путін сьогодні бідкався, що Україна має всі технічні можливості для того, щоб швидко відновити ядерну зброю. Це правда. Але Україна не буде цього робити. Можеш спати спокійно, Путіне. Адже у нас при владі прислужники Вашингтону, а він зовсім не зацікавлений в тому, щоб Україна хоча б мінімально відновила свій ядерний статус. Думаю не треба пояснювати, що справжня революційна, справжня національна, й тим більше справжня робітнича влада вже давно зробила б це, причому в першу чергу — не оглядаючись ні на яке «міжнародне співтовариство».

Це все напряму стосується того, що пояснює Мао про «цілий ряд протиріч, серед яких завжди є головне протиріччя, існування та розвиток якого визначають існування та розвиток інших протиріч та впливають на них». Й для правильного застосування цього принципу потрібно правильно аналізувати кожну ситуацію. 

Для цього він наводить два приклади:

1. «У разі агресивної війни імперіалістів проти такої країни різні її класи, крім невеликої купки національних зрадників, можуть тимчасово згуртуватися для ведення національної війни проти імперіалізму. І тут протиріччя між імперіалізмом і цією країною стає головним протиріччям, проте протиріччя між різними класами всередині цієї країни тимчасово відступають на другорядне місце і займають підлегле становище».

2. «Однак у іншій ситуації протиріччя змінюються своїми місцями. Коли імперіалізм не вдається до озброєного гноблення, а використовує помірніші форми гноблення — тиск у політичній, економічній, культурній та інших сферах, — панівний клас напівколоніальної країни може капітулювати перед імперіалізмом, і тоді між ними виникає союз для спільного гноблення народних мас».

Який варіант наразі в Україні? Явно другий. Український правлячий клас проводить компрадорську політику, він підпорядковується західним імперіалістам, спільно з ними гнобить народні маси і продає імперіалістам національні інтереси України. Якщо правлячий клас прагне незалежності для своєї країни, то він не займається всім цим принизливим для українців неподобством, яке перелічене в перших абзацах, не стає на побігеньках у тих чи інших імперіалістів, а займається протилежним – підіймає країну з колін, відбудовує промисловість й все інше, відновлює ядерну зброю і так далі. Тоді напад Путіна чи ще когось був би просто неможливим. 

Може якраз останні події з поїхавшим Путіним і реакцією дегенеративного Заходу на це, і вся інша жесть, яка далі на нас насувається, нарешті змусять все наше суспільство замислитись над тим, що воно раніше зробило не так і що тепер треба зробити аби це все виправити? Маю надію на це, хоча й не велику.

І наостанок, огидно дивитись, як різні псевдоліві беруть участь в розпалюванні національної ворожнечі проти людей російської національності. Ми бачимо, як в Росії правдиві ліві активісти-росіяни ведуть агітацію проти агресивних антиукраїнських дій Путіна і роблять тим самим внесок у захист України, за що їм повага. В той час як всякі русофобствуючі «ліво»-ліберали в Україні тільки шкодять Україні своєю підтримкою маразматика Джо Байдена і його тутешнього обкому.

З боку правих всякий шовінізм і ксенофобія виглядають більш очікуваним. Але згадуючи, що серед них є емігранти-росіяни, які воювали за Україну, виникає питання: чи не є безглуздим навіть з правого боку розповсюджувати ненависть до цілої російської національності і де тут взагалі логіка?

Дуже правильну позицію в цьому відношенні займав Махно, який боровся за незалежність України, найбільш принципово й вперто воював проти російських білогвардійських шовіністів-українофобів, але в той самий час виступав взагалі проти будь-якого (в тому числі українського) шовінізму та примусових українізацій, за солідарність українського і російського народів (див. Н.Махно, Спогади, книга I, частина II, глава V) у боротьбі проти спільних ворогів-експлуататорів. І в цьому якраз немає ніякого протиріччя.